A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Канівська Районна Державна Адміністрація
Черкаська область, Канівський район

6 липня - свято Івана Купала

Дата: 06.07.2020 09:12
Кількість переглядів: 321

З Днем Івана Купала 2020 - привітання з святом Івана Купала в ...

Шановні жителі Канівщини!

Прийміть щирі вітання із світлим та радісним святом – Івана Купала. Це свято відбувається в час літнього сонцестояння, коли сонце приходить до зеніту, дає найбільше тепла та світла і виявляє свою найвищу чудодійну силу для людини. Івана Купала співпадає з днем народження Іоанна Хрестителя Предтечі, який навчав, хрестив людей, вчив бути справедливими один до одного. Це возвеличення сонця, землі, води і вогню, сили природи і її краси, нашого могутнього родоводу і глибокої духовності. Його відзначення стало добрим звичаєм для наших сучасників. Адже всі ми разом – велика дружна родина, яка бере свій початок в одвічній мудрості далеких предків та їх розумінні навколишнього світу.

Тож хай магічний купальський вогонь надасть Вам сили духу в починаннях добрих справ. Нехай принесе успіх, удачу, наповнить теплом, затишком та достатком Ваші оселі, вбереже їх від зла та біди, очистить від негараздів, хвороб та подарує міцне здоров’я та красу. Бажаємо Вам, дорогі жителі Канівщини, щастя, здійснення всіх мрій та радості від життя!

Зі святом Вас!

Довідково 

Свято Купала (Івана Купала, Купайла) – традиційне східнослов'янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз його також прив'язують до сонцевороту. У зв'язку з введенням григоріанського календаря 1 березня 1918 збігається з церковним святом Різдва Івана Предтечі та припадає на 24 червня (7 липня). Назва свята походить від імені християнського святого Івана Хрестителя. Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води – найдавніша форма магічних дій. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.

Ймовірно, свято було встановлено в часи, коли сонцестояння випадало на 24 червня. Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянського панування частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існують у багатьох народів, особливо індоєвропейськихЛіго у латвійцівЛіта (Litha) у кельтів, Вардавар у вірменів, Исиах у якутів, чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів.

Історія та етимологія свята

Під тиском християнства, яке всіляко боролося зі святом Купала різного роду заборонами, сталося "об'єднання" язичницького свята з християнським святом Іоанна Хрестителя (Предтечі), що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану "купанням". Змінившись змістовно, язичницький обряд, однак, зберіг свої архаїчні риси, серед яких найхарактернішими є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісні-кликання: "Купало купайло, де ти зимувало, зимувало в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в пір'єчку, літувало в зіллєчку". Закінчувалося свято стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купала та його жіночого відповідника Марени (Мари, Марини), або утопленням їх у воді чи погребінням у землі, хованням до наступного літа.

Після християнізації Руси-України поступово, разом з язичницькими віруваннями, сакральні тексти майже цілковито були заміщені побутово-ігровою тематикою. Купайло із центрального язичницького дійства, пов'язаного з культом богів Неба і Сонця, до XVII ст. перетворилося на молодіжну розвагу.

Назва «Іван Купала» має народно-християнське походження та є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιω?ννης ο Βαπτιστ?ς).

З одного боку, саме цьому має бути зобов'язана поява епітету «Купала», «Купайла» – як переклад «Хреститель», а, з іншого боку, назва свята пізніше була переосмислена народною етимологією та ув'язана з ритуальними купаннями в річках під час цього свята. Так само роз'яснюється і друга назва купалій – «собітка» (у лемків, словаків купальські пісні називаються собітковими). Схоже, що собітка походить від одного семантичного кореня з купайлом: собітка (собутка) – соботка – событие, тобто, событно – знов-таки, разом, укупі, купно. Купало, Купалії, Собітка – назви давньослов'янські. Ім'я ж «Іван» (Івана Купайла) – пізніша приставка, напевно, десь XV-XVII ст., коли Купайло у свідомості народу почало частково ототожнюватися з християнським святом Іоанна (Івана) Хрестителя.

Вперше божество «Купала» згадується в Густинському літописі (XVII століття). Чи справді у слов'ян-язичників існував бог Купало, як це стверджує Густинський літопис, з'ясувати поки що немає змоги. Відомо, однак, що в пантеоні богів великого князя київського Володимира Святославича, про який ідеться в "Повісті временних літ", серед богів згадуються лише: ПерунХорсДажбогСтрибогСимаргл і Мокош. Є згадка про Купало в Іпатіївському літописі під 1262 р., але в ній мовиться про події "напередодні Івана дня на самі купалья".

Купала міг з'явитися в народних уявленнях лише як фольклорна персоніфікація свята, що відбилася, наприклад, у піснях. Натомість у деяких регіонах Русі називали свято Ярилин день, хоча не виключено, що весняне рівнодення (новий рік) також було пов'язане з Ярилом. Це був останній день русального тижня. Ярило був божеством весни й кохання, тому його відповідниками є Камадева та Купідон. Після купальських ігор визначалися пари суджених, а наступний день, Февронії Русальниці, протегував сім'ї та любові. В давнину з цього дня й до Петра гралися весілля.

Інші назви

Сонцекрес (деякі області України),

Купала, Колосок, Крес (давньорус. Кресъ),

Купалле (білорус.),

Sauls (Литва) – День Сонця,

день Яніса та Ліго (Латвія),

Єньовдень (болг. Еньовден),

Соботки (пол. Sobótki),

Свято Сонця і кохання (біл. Свята Сонца і кахання),

Іван-травник, Копальний Іван,

Іван добрий, любовний, квітковий, чистоплотний, Іван Відьмацький (біл. Іван Вядзьмацкі),

Іван-чарівник (біл. Іван Калдунскі),

Св. Йован Ігритель (серб. Св. Jован Игритель),

Перший покос, Варфоломій і Варвара

Традиції

Купальські обряди та ігри дуже різноманітні, якщо враховувати усі територіальні відмінності. У загальних рисах обряд проходить в такій послідовності: ставиться купальське деревце, навколо якого водять танки і співають пісні; розпалюється вогнище, через яке потім стрибають; розривають деревце; топлять у воді або спалюють опудало (МаренуКупайла); пускають вінки у воду; водять танки і співають усю ніч. Найважливішими є дві групи дій: приготування і розпалювання вогнища та ігри навколо нього; обряди і ворожба біля води.

У віддалені історичні часи купальські обряди вважалися магічними, а купальські вогні – жертовними і водночас очищувальними. Напередодні Купайла чоловіки та жінки йшли у ліси, на болота, де збирали зілля, копали корені, після чого готували з них ритуальні напої. Потім розпочиналося насичене танцями і піснями нічне гуляння. Плели також вінки, квітчалися зеленню, ставили опудала, які теж вбирали в одіж і зелень.

Початок святкування

Святкування розпочинається в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів і перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок, а потім пускають вінки по воді. Традиційно в ніч з 6 липня на 7 ворожать на своїх «суджених», ворожіння на Івана Купала здавна вважаються правдивими та доленосними.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів, що грали на народних інструментах, на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі.

Купало та Марена

Головні атрибути свята – це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно зі слов'янським міфом Марена – зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобами та голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, її вважали старшою русалкою.

Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята – Купала та Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом, в інших замість солом'яного опудала саджають дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени роблять у різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорнокленувишнісоломи. На Слобожанщині – з гілок чорноклену та трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени та співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки також сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Існують свідчення про обрядове дерево на свято Купала, схоже на весільне гільце. Воно відоме як «Купало» («Купайло», «Купайлиця»), проте могло також називатись, як і весільне деревце, гільцем. Дерево прикра­шали стрічками, квітами й вінка­ми; воно уособлювало рослинність у пе­ріод літа й очікування від неї щедрих плодів восени.

Вогнище

Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або парами. Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику магічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина та хлопець, які кохають одне одного, взявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік – спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище та якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним. А в давнину, якщо жінка відзначила Івана Купала і не побувала біля вечірнього багаття, її вважали відьмою.

Дівочі вінки

Після втоплення Марени дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою та співають:

 «

В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...

»

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, – то ще дівуватиме, а як потоне – заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. Якщо ж вінок плавав по центру річки, то вважалося, що рік пройде без значних змін. Якщо вінок прибило до берега, то буде біда.

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини – «переємець», що має одружитися з нею.

За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

У Галичині деякі дівчата вінки, сплетені з чебрецю, святили в церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

У деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої сили.

Папороть

Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову звірів і птахів, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, може знаходити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.

За даними сучасних дослідників, повір'я про цвіт папороті могла породити цікава особливість папоротевої рослини «страусове перо звичайне» (Matteuccia struthiopteris); спороносні листки (спорофіли) цієї папороті виділяють особливу ефірну олію, що може випромінювати слабке світло.

Трави

Існує повір'я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки – потоплені дівчата, потерчата – душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

Боротьба Церкви зі святом

На 7 липня припадає Різдво Іоанна Предтечі (24 червня за старим стилем), яке святкують християни східного обряду. В Україні цей день називають святом Івана Купала. Саме святкування в своїй суті пов'язане з давньослов'янською вірою та носить магічний характер – ритуальні очищення вогнем, ворожіння, гадання, ігри. В часи після Хрещення Русі старі звичаї стали тісно пов'язаними з християнською подією, свято набуло нового змісту.

Церкви не підтримували (а православна й зараз не підтримує) таких народних гулянь, визнаючи лише назву Різдво Івана Предтечі, натомість серед народу вживають назву «Івана Купала», або просто «Купала». Народні купальські гуляння аж до початку XX століття заборонялися (як традиції інших свят). Учасників народних гулянь, обрядів часто карали. Деякі парафії УГКЦ останніми роками підтримують народні традиції купальських святкувань. Горпина Купальниця – слов'янське народне свято, що відзначається 23 червня (6 липня). В цей день усе було підпорядковане підготовці до нічної зустрічі Купали. Після прийняття християнства на цей день наклалося церковне шанування святої Агрипини Римської, яку прозвали в народі Горпиною.

Свято у мистецтві та фольклорі

Існували легенди про те, що в ніч перед Івановим днем злітається на шабаш нечиста сила. Зокрема на цю тему Мусоргський Модест Петрович у 1867 році створив музичний твір «Іванова ніч на Лисій горі». А Римський-Корсаков на його основі балет «Ніч на Лисій горі». Інші відомі твори – «Торжество літнього сонцестояння».

Купайлівські дійства зафіксовані у прислів'ях та приказках: «Зелене Купало з літа упало», «Догодуй бджолу до Івана, то нарядить тебе, як пана». Купайлівські прикмети: «Велика роса на Івана – буде врожай огірків та горіхів», «Купальська ніч зоряна – вродять гриби».

Згадується у поезіях Ігоря Павлюка , Маріїї ВладБориса МозолевськогоМарини Павленко.

Місця святкування

Одним із наймасовіших є щорічне святкування Купала у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові в Києві.

Аналоги в інших народів

Святкування з нагоди літнього сонцестояння і на честь Святого Іоанна Хрестителя відомі в багатьох народів. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19-24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана», та в Бразилії – «Феста Юніна» 13-29 червня.

Використано матеріали Вікіпедії -  вільної енциклопедії


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора