Канівська Районна Державна Адміністрація
Канівський район, Черкаська область

ОСТАНКИ ГЕРОЇЧНО ЗАГИБЛИХ ЗАХИСНИКІВ МОГИЛИ ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ ПОВЕРНУЛИ НА БАТЬКІВЩИНУ

Переглядів: 185

Більш ніж сімдесят шість років вважалися зниклими безвісти жителі с.Боровикове Звенигородського району Черкаської області  Димерець Захарко Данилович та с.Кадомки Кагарлицького району Київської області Омельченко Григорій Пилипович. У липні 1941-го року  вони пішли на фронт, та так і не повернулися. Із мороку невідомості  їх повернули на початку грудня  цього року пошуковці ВГО «Закінчимо війну» на чолі з головою правління Черкаського обласного осередку організації Назаровим Олександром Васильовичем, виявивши  останки загиблих героїв під час пошукових робіт між м.Каневом та с.Бобрицею Канівського району Черкаської області. Роботи здійснювались за сприяння Канівської районної державної адміністрації та Бобрицької сільської ради на підставі дозволів Міністерства культури України від 30 травня 2017 року № 22-009-П/17 та Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій від 29.06.2017 №30.  Поле, де їх було виявлено, пошуковці досліджують вже другий рік поспіль. Як місце масової загибелі захисників Канева серпня 1941-го воно було відоме ще з радянських часів. Саме тому тут було встановлено пам’ятник, відомий серед Канівчан як «Альоша».

На початку серпня 1941-го року нацистські війська проривають фронт  біля  Миронівки. Підрозділи червоної армії в районі Канева своїми активними діями відволікали війська нацистів від взяття столиці України – Києва. Маючи за мету оточити і знищити підрозділи 26-ї армії на правому березі Дніпра, нацисти з півночі, вздовж ріки, намагаються захопити Канів і переправи. Але їх зупинили воїни 97-ї стрілецької дивізії та 1054-го стрілецького полку щойнозформованої 301-ї стрілецької дивізії. Тиждень ворог не міг просунутись уперед і захопити Канів та могилу Великого Кобзаря. Відступили воїни тільки після наказу, коли командування вирішило переправити війська на лівий берег Дніпра. Така стійкість червоної армії  для серпня 1941-го була показовою. Не виключена можливість того, що пояснюється вона присутністю у її лавах чималої кількості земляків Тараса Шевченка.

Наказ на відступ виконало небагато бійців та командирів – більшість їх так і залишилась лежати  на своїх позиціях. Поле бою до війни було звичайним орним полем. Після серпневих боїв селяни поховали останки загиблих червоноармійців у неглибоких окопах та вирвах від вибухів бомб чи снарядів, а наступного року його переорали, тож подальше виявлення останків стало дуже складною справою. Минулоріч нами було виявлено останки двадцяти одного військовослужбовця червоної армії. З них було достеменно ідентифіковано п’ятьох мешканців сучасної Київщини та Полтавщини. Усі вони були поховані на батьківщині, чи в братській могилі у середмісті Канева. З виявлених цьогоріч останків п’яти  бійців відразу було встановлено імена двох. Роботи по ідентифікації  ще двох тривають, п’ятого було знайдено практично у воді Канівського водосховища, тож шансів на його ідентифікацію немає.

Один із загиблих і був Захарко Димерець. Виходячи з характеру ушкоджень останків, він загинув під час однієї з контратак, вражений осколками артилерійського снаряду. Як виявилося, був він людиною відомою, бо-ж до війни певний час очолював місцевий колгосп. Маючи досить пристойний, як для тогочасних призовників вік, цілком міг одержати відстрочку від призову і залишитись для організації партизанського руху. Але, разом з братами і сином пішов рядовим на фронт. Довгий час ні про кого з них не було нічого чути, тільки за переказами було відомо, що загинув він десь на Дніпрі. Мабуть хтось із односельчан вижив у тій м’ясорубці і зміг передати невтішну новину рідним.

Ще поважніший вік мав червоноармієць Григорій Омельченко. Ідентифікувати його вдалося просто дивом. У ході досліджень було встановлено, що загинув він під час артилерійського обстрілу, вражений осколком у голову. Не дивлячись на те, що поховання було пошкоджене глибокою оранкою, також було встановлено, що верхню частину скелету хтось перекопав задовго до нас. Причина перекопування стала нам зрозуміла, коли у заповненні ями почали траплятися металеві  деталі приклада трилінійної гвинтівки Мосіна. Очевидно, після вибуху окоп накрило грунтом, тому гвинтівку  не помітили місцеві жителі, що прикопували тіла після боїв. Але відносно тонкий шар ґрунту не став на заваді сучасним мародерам. Якимось дивом копачі не зачепили нижню частину скелету, тому особистий розпізнавальний знак загиблого лишився на місці і був неушкодженим. Записка в ньому збереглася добре і була заповнена олівцем, тому на ідентифікацію багато часу не пішло.

Діти, онуки та правнуки загиблих виявили бажання поховати останки героїв поряд з могилами рідних. За сприяння місцевої влади  це було здійснено.

Під час поховальних церемоній та на поминальних обідах односельці загиблих згадували і решту своїх земляків, які не повернулися з тієї війни. Пошуковці закликали всіх не втрачали надії на повернення і їх рідних, запевнивши, що не припинять своєї роботи і надалі,  аж поки  не буде поховано останнього солдата тієї війни.              

        

« повернутися до списку новин