Канівська Районна Державна Адміністрація
Канівський район, Черкаська область

Прохорівка: дуб Шевченка

З видатним українським – природознавцем, істориком, фольклористом М.О. Максимовичем Т.Г. Шевченко познайомився 1843 року в Києві. І відтоді до самої смерті поета їх єднала щира взаємна приязнь і дружба. Цими почуттями пройняті їхнє листування і стосунки. В числі перших, хто відвідав Тараса Григоровича в Москві після прибуття його туди із заслання, був Максимович. А через два тижні після цього, 25 березня 1858 року, він тут же, у Москві, дав обід на честь поета. М.О. Максимович брав участь у похороні Шевченка на Чернечій горі, написав і прочитав вірша на смерть поета.

У червні 1859 року Шевченко приїжджав  у гості до М.О. Максимовича  в село Прохорівку, яке належало тоді до Золотоніського повіту Полтавської губернії. Тут, на хуторі Михайлова Гора, у будинку свого друга, Тарас Григорович прожив більше тижня. Він намалював за цей час портрет Максимовича та його дружини Марії Василівни,  працював над поемою “Марія”. Поет ходив у село, розмовляв з селянами. В липні того ж року Тарас Григорович знову вирушив у Прохорівку на Михайлову Гору.

Мальовничі місця Прохорівки, Михайлова Гора, звідки видно далеко навкруги, полонили поета, і Максимович запропонував йому оселитися тут, проти чого Тарас, очевидно, не заперечував, бо в листі до свого друга, написаному 22 липня 1859 року з Мошен,  він зазначає: “На той рік, може, буду вашим сусідом…”  Однак як видно з листа поета до троюрідного брата В.Г. Шевченка, написаного 2 листопада 1859 року з Петербурга, від рішення поселитися біля Михайлової гори його утримувало одне: “… не коло Дніпра, от моє лихо! Видко Дніпро,та здалека, а мені його треба коло порога…”

Згадки про Прохорівку та хутір Михайлову Гору, що увійшов до її складу, є в листах поета.

Ще за свого життя Тарас Григорович залишив невмирущу память про себе в жителів Прохорівки та навколишніх сіл. Максимови писав поету через деякий час після відїзду з села: “В окрестностях Михайловой Горі оставили вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен”.І нині прохорівці свято бережуть память прол перебування в їхньому селі поета. Під велетенським дубом, який в народі називають Шевченковим, встановлено меморіальну дошку.

Відвідував М.О Максимовича на хуторі Михайлова Гора і великий Гоголь. У своїй повісті “Вій” він використав матеріали з життя старої Прохорівки, описав Успенську церкву, збудовану запорожцями 1774 року. Красу Дніпра біля Прохорівки, як вважають, Гоголь оспівав у знаменитих рядках: “Чуден Днепр при тихой погоде…” . В селі неподалік від Шевченкового дуба росте сосна Гоголя. 

Існує тісний зв’язок між селом Прохорівка Канівського району і творчістю Миколи Гоголя. “Вій” писався з натури, у творі йдеться саме про Прохорівку. Саме тут Гоголь почув від місцевих оповідь про панночку-відьму, яка нібито ще за козацьких часів жила в селі. На сільському кладовищі стоїть великий чорний валун. Є версія, що тут і похована та сама панночка. Більше того, церква, в якій за сюжетом “Вія” Хома малював магічне коло, проіснувала аж до 1943 року. Кажуть, що храм було збудовано із залишків козацьких чайок, які неодноразово брали участь у боях. А святі у церкві були намальовані з оселедцями.

Дуб Тараса Григоровича так і росте, рани його заліковані і він далі живе собі.

Тут же знаходиться і могила Максимовича